Світлиця прибрана рушниками, вишиванками. На стіні мисник з посудом. Стіл покритий скатертиною, на столі барвінок, шишки, гільце, коровай, гаптовані паперові квіти. Ведучий: Шановні гості, друзі, діти, проходьте в нашу світлицю. Всім, чим багаті, вітаємо вас! Ведуча: Любі гості! За столи сідайте, уважно до всього прислухайтесь. Що побачите, почуєте – на вус усе мотайте. Ведучий: Сьогодні у нас весілля. То просимо не сумувати, а разом з нами веселитися і співати. Ведуча: А якщо прийдеться, то й потанцювати (пританцьовує). Всі сідають за стіл. По одну сторону гості молодої, по другу – молодого, а посередині гості. Ведучий і ведуча сідають за окремий стіл. Звучить пісня: Зеленеє жито, зеленеє. Хорошії гості у мене. Зеленеє жито за селом, Хорошії гості за столом. Зеленеє жито, зеленеє. Хорошії гості у мене. Зеленеє жито на лану, Хорошії гості до ладу. Зеленеє жито, зеленеє. Хорошії гості у мене. Зеленеє жито ще й овес. За столом зібрався рід наш увесь! Ведучий: Як гарно, що зібралися ми в цій світлиці: і юнаки-парубки, дівчата й молодиці. Ведуча: То ж поведемо сьогодні мову про народне українське весілля. Ще в дитинстві, коли мама заплітала кіски донечці, вона приказувала: Коси до п’ят, Дівка до гряд. Косам – стрічечки, Дівці – женишки. Підростала доня. Підростали коси. Мила мама донеччині коси: світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли; темні – шавлією і м’ятою, щоб пахли загадково і звабно; любистком – щоб хлопців чарувати. Виростали дівчата. Кожна дівчина наречена повинна мати придане, яке вона готувала разом з матір’ю. Батько допомагав грошима. Придане: скриня та худоба. В скриню входили такі речі, як одяг, скатерті, рушники, постіль. По приданому судили, чи роботяща молода, чи багата. Посли жениха – старости, з ним чи без нього, укладали попередньо угоду про шлюб з батьками нареченої. Старости були спритні, моторні і поважні люди. СЦЕНА СВАТАННЯ Стукають в двері старости тричі. Мати: Ой лишенько! Оце вже старости! Сідай, старий! Ми з тобою, як голуб з голубкою! Уляно, Уляно! Йди піч колупай: старости вже прийшли. Починай, старий! Батько: Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи, а коли так собі, то вибачайте. Старости з хлібиною: Дозвольте поклониться, честь віддать і добрим словом прислужиться. Послухайте нас, а після буде від вас приказ. Коли наше слово не в прийом, так ми й проч пойдьом. А що ми без худої науки, так вот вам хліб святой у руки (подає хліб, батько приймає). Батько: Хліб святий приймаємо, а вас послухаємо. Староста: Де ми не ходили, де ми не бували, і оце аж до вас завітали! Багато доріг ми пройшли, і до вашого дому дійшли. Кажуть у вас є толі птиця, чи гарна куниця, чи красна дівиця? Ось ми й розсуждаєм: красная дівиця у вас, а князь наш, тут її і получить желаєм. На етой мовє будьте усі здорові. Нашому слову конець, а ви дайте дєлу вінець. Батько: Хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось, а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куницю, чи красну дівицю, так ми вас пов’яжемо. Чи не так, жінко? Мати: Роби як знаєш. Ти батько і нам усім голова: як скажеш, так і буде. Батько: Дочко, а годі піч колупати, іди старостів зустрічати. Молода пов’язує рушниками старостів, а молодого хусткою красивою, вони сідають за стіл. Староста ( кланяється): Спасибі батюшці і матушці, що свого дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасибі молодой, що рано вставала, тонко пряла і хорошенькі рушнички придбала. Ведучий: Після сватання відбувалися умовини (розглядини, домовини), родичі нареченої приходили до жениха, знайомилися з його умовами, господарством, щоб бути спокійними за добробут майбутньої сім’ї. Ведуча: Потім були заручини в супроводі пісень в урочистій обстановці, в присутності всіх родичів нареченої і жениха. Заручини ніби скріплювали договір про весілля, домовлялися тут про матеріальні витрати. Готувалося гільце – гілка, прикрашена стрічками, квітами. (Підходить до гільця) У короваї така гілка ставилася на столі і стояла на протязі всього весілля. Ми гільце вили, У хліб устромили, Щоб було на столі повно, Щоб нашим молодим гарно. Гільце символізувало незайманість, красу, свободу, молодість. А гільце – різки ставили окремо в святому кутку, ним потім частували всіх запрошених, і вручали також шишки. Разом з гільцем виготовляли маленьку квітку, яку старша дружка пришивала молодому до шапки (старший дружка подає молодому шапку з квіткою). Ведучий: Невід’ємною частиною обряду був і коровай, прикрашений стрічками, свічками, калиною. Жіночки-коровайночки хороший коровай убгали, всередину місяць клали, а довкола зіроньками з райськими пташеньками. Коровай символізував достаток, багатство сім’ї, в нього клали гроші на щастя. Кому вони дістануться, той буде головувати в родині. Ніхто не вгадає, Що в нашому короваї: І мука пшенична, І вода кринична, І сім кіп яєчок. Рости, короваю, на столі широкий, А в печі високий, Бо в Уляни рід великий, То щоб стало обдарити. Молода підходить до матері: благослови, мати, вийти з цеї хати, село обходити, усіх обпросити! Мати благословляє, молода з дружками йде до гостей, вона – перша, за нею старша дружка, а потім останні. Молода: просили батько, просили мати і я прошу, на хліб, на сіль, на весілля. (Старша дружка дає калач і молода кладе його на стіл, вони повертаються до своїх місць, а дружки співають: Всі дороги обходила, Слізоньки не вронила. Як на батьків двір зійшла, То й стала – заплакала, Ворогам залаяла. Не так ворогонькові, Як мому батенькові, Що він мене не жалує, Молоду заміж дає! Ведуча: З такими словами обходили всіх родичів і знайомих, кликали на весілля. А перед весіллям проводили дівич – вечір. Приходили подруги, наряджали гільце, плели дівчата віночки, квіти робили, пісню співали: У городі зілля, За городом зілля. У цім домі, що на рогу, Зачинаєм весілля. Ой вінку, вінку, зелений барвінку, Наробив ти мені жалю. Свою матусю, свою рідную Навіки покидаю. Молода схиляє голову біля матері. Ведучий: На наступний день готували під вінець. Співали пісню: Ой розплітай, брате, косу розплітай! Тільки мою головоньку не торкай! Ой, бо моя головонька слабая, А я твоя сестриця рідная. Дівчина-наречена, якій мати одягає з подругами вінок, кланяється всім по черзі, а дівчата співають пісню: Куди б я не ходила, де б я не була, Маю я батька, кланяюсь я. Кланяюсь тобі, батьку, Що довів мене до порядку, Більше не будеш, не будеш. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю я мамку, кланяюсь я. Кланяюсь тобі, мамко, Що будила мене ранком, Більше не будеш, не будеш. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю я бабку, кланяюсь я. Кланяюсь тобі, бабко, Що чесала косу гладко, Більше не будеш, не будеш. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю я сестру, кланяюсь я. Кланяюсь тобі, сестро, Що навчила косу плести, Більше не будеш, не будеш. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю я брата, кланяюсь я. Кланяюсь тобі, брате, Що водив хлопців до хати, Більше не будеш, не будеш. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю пороги, кланяюсь я. Кланяюсь вам, пороги, Що збивали хлопцям ноги, Більше не будуть, не будуть. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю віконця, кланяюсь я. Кланяюсь вам, віконця, Що запрошували сонце, Більше не будуть, не будуть. Куди б я не ходила, де б я не була, Маю ворота, кланяюсь я. Кланяюсь вам, ворота, Що ходила хлопців рота, Більше не будуть, не будуть. Ведуча: А в цей молодий збирався їхати за молодою із своїми боярами. Його виводила до воріт мати у вивернутому вовною наверх кожуху, обсипала сина зерном, хмелем, дрібними грішми, що означало побажання успіхів, багатства. Свати (від молодого від порогу): Ой зеленая рутонька, А чорненьке насіння. Ой скажіть, скажіть, добрі люди, В котрій хаті весілля. Дружки (від молодої): А в тій хаті весілля, Що заметене подвір’я. Ой там стояла дівка молода, Квітками уквітчана. Свати-старости (від молодого): Пусти, пусти в хату, Тут нас не багато: Два бояри з кіньми, Два братики рідні, Свахи й світилочки, Вся наша родиночка. Ведучий: Молодий повинен був відкупитися від переймів. І його впускали в хату нареченої-молодої не зразу, а спочатку викуп, немов бійка, аж тільки після цього жених разом з боярами заходив до молодої у хату. Наречену ховали, а молодий шукав, а знайшовши, ставав з нею на рушник (щоб життєва дорога була довга і гладенька), просили батьків їх благословити. Батько знімав з божниці ікону спасителя, мати-Богородиці, тричі хрестили ними шлюбну пару, приговорюючи: "Бог благословляє і я благословляю на щастя, на здоров’я, на довгі роки.” Ведуча: Потім молодята йшли в церкву вінчатися. Благослови, Боже, і отець, і мати, своєму дитяти під вінець ставати та з судженим шлюб їй узяти! За ними з піснями рушали всі. А повернувшись, їх знову зустрічали батьки з хлібом і сіллю на рушнику у молодого, мати обсипала молодих (які стояли на кожуху) і всіх збіжжям, змішаним з горіхами, цукерками, монетами, насінням (щоб багаті були): Сиплю на вас жито, Щоб довго вам жити, Ще й пшениця яру, Щоб ви горя не знали. Сиплю на вас просо, Щоб в сім’ї добре жилося. Сиплю на вас овес, Щоб вами гордився рід увесь. Потім заводили в хату молодих, садовили на вивернутий кожух під божницею. По праву руку від молодого – його рід, по ліву від молодої – її рід. Дружки проводять і садовлять молодих за стіл. За горою чорна хмара, А за столом гарная пара. Добре ми зробили, Що їх разом посадили. Ведучий: А потім починалося частування, співали пісень про те, що "борщ укипів на льоду”, "для каші з помийниі воду брали”, "курку чи гуску непатраними давали”. Висміювали бояр за ненажерливість (півтора вола з’їли, на столі ні кришечки, під столом ні кісточки), співали "їли юшку, вкрали галушку, сховали в кишеню – дівкм на вечерю”, у дружок зуби з редьки, у них кісточки торохтять, свати – убогі, свахи – сороки. Теща: Зятю ти мій милий, хороший, Десь у мене закопані гроші. Будеш мою дочку любити, Будеш тії гроші лічити. Свекруха: Слава богу, сина оженила. Слава богу, невістки діждала. Я не буду печі палити, Я не буду їсти варити, Я не буду шити й плести, Тільки буду порядочок вести. Ведучий: А потім починалося дарування: матерям – очіпки або чоботи, батькам – шапки, сестрам – черевички, братам – пояси, гостям – хустки, стрічки. А молодятам все необхідне в господарстві – гроші, речі, птицю, телят, поросят… • Дарю золото й серебро, щоб завжди було в сім’ї добро! • Дарю мішечок зерна, щоб ніколи не була одна! • Дарю мішечок часнику, щоб любилися до смаку! • Дарю мішечок кислиць, щоб не бігав до других молодиць! • Дарю пуд проса, щоб не ходила по морозі боса! • Дарю мішечок цибулі, щоб не давала свекрусі дулі! • Дарю мішечок жита, щоб ніколи не була бита! • Дарю вам два п’ятака, щоб родився син і дочка! • Дарю коробку леденців, щоб не любила чужих молодців! • Дарю наволочки і кусочок глини, щоб ви діждали діточок, а нас позвали на хрестини! • Дарю вам скатертину на чотири кінці, щоб у вас були хлопці – і всі молодці! • Дарю вам гроші на мило, щоб жилося мило! • Дарю вам мідні, щоб не були бідні! Ведуча: Після обдарування – найдраматичніший обряд – розплітання коси і покривання голови молодої (свекруха розплітає і покриває голову хустиною). Звучить пісня "Прощання з подругами” і танець – хоровод молодої з іншими дівчатами. Котрій дістанеться віночок, тій черга заміж іти. Горіла сосна, палала, Під ней дівчина стояла, Під ней дівчина стояла, Русяві коси чесала. До них так ніжно шептала: – Ой коси, коси ви мої, Довго служили ви мені. Більш служити не будете, Під білий вельон підете. Під білий вельон, під хустку, Більш не буду я за дружку. Під білий вельон з кільцями, Більш не буду я з хлопцями. Під білий вельон, під вінок, Більш не піду я у танок. Горіла сосна, ще й тріска, Тепер я ваша невістка. Ведучий: А потім урочисто ділили коровай і гільце, бажали всього найкращого. Благослови, Боже, і отець, і мати, Своєму дитяті цей рід дарувати. Молода роздавала гільце гостям, а її хрещена мати роздавала шишки. Коровай ділять, середину молодим. Кому дістанеться обручка чи гроші з молодих, той буде головою у сім’ї. Потім старший сват чи боярин подавав молодим хустку і виводив у двір; за ними виходили всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки… Ведуча: На другий день весілля продовжувалося – комора, циганщина. Наряджені (цигани) обходили родичів, випрошували, крали курей, гусей, борошно, ложки, миски на нове господарство. Зчинялась метушня на все село. Вигадкам і витівкам не було кінця. "Чоп” – великий дерев’яний кілок забивали в подол тещі, що вже не буде більше нікого віддавати заміж, а зверху ставили рюмку з горілкою, і молодий повинен випити, не торкаючись руками. А на візок на солому, каміння садовили батьків. І з піснями, танцями, різними вигадками возили за село й вивертали в калюжу чи пилюку. Пісні й музики не змовкали…
