Захисні споруди призначені для захисту людей від нас¬лідків аварій (катастроф) і стихійних лих, а також від ура-жальної дії зброї масового знищення і звичайних засобів ура¬ження та впливу другорядних чинників ядерного вибуху. Захисні споруди розрізняють: за призначенням — для захисту населення, розміщення органів управління (командного пункту — КП, пункту уп¬равління — ПУ, вузла зв'язку — ВЗ) і медичних закладів; за місцем знаходження — вбудовані, відокремлені, метрополітен, у гірських виробках; за терміном будівництва — зведені завчасно, швид-козведені; за захисними властивостями — найпростіші укриття (щілини відкриті і перекриті), протирадіаційні укриття (ПРУ) і сховища.
УКРИТТЯ НАЙПРОСТІШОГО ТИПУ У системі захисту населення особливе значення мають найпростіші укриття типу щілин. Це найбільш масові за¬хисні споруди, що можуть бути збудовані населенням у найкоротший термін. Щілини будують відкритими і пере¬критими. Відкрита щілина зменшує ймовірність ураження ударною хвилею (в 1,2—2 рази), світловим випромінюван¬ням і проникаючою радіацією. Перекрита щілина захи¬щає: від світлового випромінювання — повністю, від удар¬ної хвилі — у 1,5—3 рази, від проникаючої радіації і ра¬діоактивного випромінювання — у 200—300 разів, а та¬кож надійно захищає від осколкових і кулькових бомб, від запалювальних засобів. Відкрита щілина — це зигзагоподібна траншея з кількох прямолінійних ділянок довжиною до 15 м. Глиби¬на її — 1,8 — 2,0 м; ширина: зверху — 1,1—1,3 м, на дні — 0,8 м. Будівництво щілини починається з розмітки і трасування, тобто визначення її плану на місцевості. Ко¬пають спочатку на ширину дна. В міру заглиблення посту¬пово підрівнюють крутизну, доводячи до потрібних пара¬метрів. Стінки (крутизну) щілини укріплюють дошками, жердинами, очеретом, іншими наявними матеріалами. Коли є час і в разі потреби, щілину перекривають ко¬лодами, шпалами або малогабаритними залізобетонними плитами. Зверху покриття влаштовують шар гідроізоляції з толю, руберойду, хлорвінілової плівки або утрамбовують шар глини і насипають шар ґрунту товщиною 50—60 см. У перекритій щілині роблять вхід з однієї або двох сторін з дверима і тамбуром. Для вентиляції встановлюють ви¬тяжну коробку. Нормальна місткість щілини — 10—15 чоловік (мал. ЗОа, 309, 310).
ПРОТИРАДІАЦІЙНІ УКРИТТЯ Протирадіаційними укриттями (ПРУ) називаються негерметичні захисні споруди, що забезпечують захист людей в умовах надзвичайних ситуацій. До ПРУ можна віднести не тільки спеціально побудовані споруди, а й будівлі господарського призначення (погреби, підпілля, овочесховища), пристосовані під укриття, і звичайні жит¬лові будівлі (мал. 311, 312).
Захисні властивості укриттів визначаються коефіцієн¬том послаблення радіації, що залежить від товщини огоро-джувальних конструкцій, властивостей матеріалу, з якого виготовлені конструкції, а також від енергії гамма-ви¬промінювання. Наприклад, підвали дерев'яних будинків послаблюють радіацію в 7—12 разів, а кам'яних — у 200—300 разів. У ПРУ, розрахованому на 50 чоловік і більше, повин¬но бути не менше двох виходів розміром 80x180 см, при¬чому бажано, щоб вони були розташовані в протилежних кінцях укриття під кутом 90° один до одного. Для підси¬лення захисних властивостей у приміщенні забивають вікна і зайві двері, насипають шар ґрунту на перекриття і роблять, якщо треба, ґрунтову підсипку ззовні біля стін, що виступають вище поверхні землі. Для герметизації приміщень ретельно замуровують тріщини, щілини, отво¬ри у стінах і стелі, біля вікон і дверей, припасовують двері, оббивають їх повстю, ущільнюють дверні рами валиком з повсті або з іншої м'якої тканини. Укриття, що вміщує до ЗО чоловік, провітрюється природною вентиляцією че¬рез припливний і витяжний короби. Для створення тяги витяжний короб встановлюють на 1,5—2 м вище приплив¬ного. На зовнішньому виводі вентиляційного короба роб¬лять дашок, а в припливному коробі — щільно підігнані засуви. У пристосованих під укриття приміщеннях встанов¬люють бачки з водою з розрахунку 3—4 л на одну людину на добу, а в туалеті — виносну тару або влаштовують люфт-клозет з вигрібною ямою. Крім того, в укритті вста¬новлюють нари (лавки) для відпочинку, стелажі для про¬дуктів харчування. Освітлення — від електромережі або переносними електричними ліхтарями.
СХОВИЩА Сховище є найбільш надійним захистом від усіх ура-жальних чинників: високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж, вибухонебезпечних, радіоактивних і силь¬нодіючих отруйних речовин, обвалів і уламків зруйнова¬них будинків і споруд тощо, а також засобів масового ура¬ження і звичайних засобів ураження. Воно обладнане ком¬плексом інженерних споруд, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності протягом певного часу (мал. 313).
Мал. 313. План сховища: 1 — захисні герметичні двері; 2 — шлюзові камери (тамбури); З — санітарно-побутові відсіки; 4 — основне приміщення для людей; 5 — аварійний вихід; 6 — фільтровентиляційна камера; 7 — комора для продуктів харчування; 8 — медична кімната (можна без 7 і 8) За місцем знаходження сховища бувають вбудова¬ними (у підвалах будинків) івідокремленими (по¬за будинками), їх споруджують заздалегідь, у мирний час, але можуть будувати і в період загрози нападу або під час воєнних дій (швидкозведені). За місткістю розрізняють малі сховища (150.—300 чол.), середні (300—600 чол.) і великі (понад 600 чол.). Сховища мають фільтровентиляційні установки (ФВУ) промислового виготовлення. ФВУ очищає зовнішнє повіт¬ря, розподіляє його по відсіках і створює у захисному при¬міщенні надлишковий тиск, що перешкоджає проникнен¬ню зараженого повітря через тріщини і щілини. В усіх схо¬вищах передбачаються два режими вентиляції: ч и с т о Ї, коли зовнішнє повітря очищається від пилу, і ф і л ь т р о -вентиляції, коли воно проходить крізь поглинальні фільтри, де очищається від радіоактивного пилу, отруйних речовин, СДОР і бактеріологічних засобів. Система водопо¬стачання забезпечує людей водою для життя і гігієнічних потреб від зовнішньої водопровідної мережі. На той випа¬док, коли водопровід перестане діяти, передбачено аварій¬ний запас води або її джерело. Кожна захисна споруда має систему каналізації для відводу фекальних стоків. Санву¬зол влаштовують у приміщенні, ізольованому перегородка¬ми від секцій сховища, обов'язково з витяжкою. Система опалення сховища працює від опалювальної мережі будин- ку, під яким воно знаходиться. Освітлюється сховище від міської (об'єктної) електромережі, в аварійних випадках — від автономної електростанції, а якщо її немає — від акумуляторів або ліхтарями. Запас продуктів харчування робиться з розрахунку не менше ніж на дві доби для кожної людини у сховищі. Медичне обслуговування здійснюють санітарні пости і медпункти об'єктів народного господарства.
ПРАВИЛА ПЕРЕБУВАННЯ У ЗАХИСНІЙ СПОРУДІ Населення укривається у захисних спорудах за сигна¬лами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. У сховищі зручніше розміщуватися групами — з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Тих, хто з дітьми, розміщують в окремих відсіках або у спеціально відведе¬них місцях. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб. У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми за¬собами індивідуального захисту органів дихання, продук¬тами харчування і документами. Не дозволяється приноси¬ти з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозай¬мисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозво¬лу коменданта. Всі у сховищі зобов'язані виконувати роз¬порядження чергового по сховищу, надавати посильну до¬помогу хворим, інвалідам.
ЗАПИТАННЯ 1. Від яких уражальних засобів захищає перекрита щілина? 2. Як підготувати споруди господарського призначення для за¬хисту в надзвичайних ситуаціях? 3. Як потрібно заходити до захисної споруди і поводитися в ній?
37. Санітарна обробка і знезараження
ЧАСТКОВА САНІТАРНА ОБРОБКА Ще перебуваючи в зоні ураження або відразу після ви¬ходу з неї, потрібно здійснити часткову санітарну обробку, щоб видалити небезпечні речовини з відкритих ділянок шкіри, із взуття, одягу, протигаза. При зараженні радіоактивними речовинами насампе¬ред потрібно: обтрусити, вибити одяг; протерти вологою ганчіркою взуття; помити відкриті частини рук і шиї; про¬терти лицьову частину протигаза і зняти його (чи респіра¬тор, протшшлову тканинну маску, ватно-марлеву пов'яз¬ку); вимити обличчя, прополоскати рот і горло. Якщо во¬ди мало, відкриті ділянки тіла і протигаз протирають зво¬ложеним тампоном, причому лише в одному напрямку. Взимку з цією метою можна використати незаражений сніг. Обробку проводять протягом першої години після за¬раження у самій зоні і повторюють після виходу з неї. При зараженні краплиннорідкими ОР для часткової санітарної обробки застосовують індивідуальний протихі¬мічний пакет (ІПП-8). Спочатку обробляють відкриті ді¬лянки шкіри, а потім заражені частини одягу і взуття. Як¬що немає ІПП, усе ретельно промивають теплою водою з милом. При зараженні бактеріологічними засобами, не зніма¬ючи протигаза (ПТМ, ватно-марлевої пов'язки), обтрушу¬ють одяг, обмітають взуття, розчином з ІПП обробляють відкриті ділянки тіла. Якщо пакета немає, використову¬ють дезінфікуючі розчини і воду з милом. Часткова санітарна обробка не забезпечує повного зне¬зараження і не гарантує людям захисту від ураження. То¬му за найменшої можливості проводять повну санітарну обробку.
ПОВНА САНІТАРНА ОБРОБКА При повній санітарній обробці усе тіло обмивають теп-. лою водою з милом і мочалкою, обов'язково міняють бі¬лизну і верхній одяг. Проводиться на стаціонарних пунк¬тах, у банях і душових павільйонах або на спеціальних майданчиках для миття і пунктах спеціальної обробки (ПСО). Влітку повну санітарну обробку можна здійснити біля незаражених проточних водоймищ. Пункти санітарної обробки мають три відділення: для роздягання, для миття і для одягання. Крім того, може бу¬ти відділення для знезараження одягу. Особи, які прибули для санітарної обробки, у роздягальні знімають верхній одяг, засоби захисту (крім протигаза), білизну, проходять медичний огляд, дозиметричний контроль. Одяг, зараже¬ний радіоактивними речовинами вище допустимої норми, а також отруйними речовинами і бактеріологічними засо¬бами, складають у гумові мішки і відправляють на станцію знезараження одягу. Перед входом до відділення миття уражені знімають протигази і обробляють слизисті оболонки 2-процентним розчином питної соди. Якщо відбулося зараження отруй¬ними речовинами типу зарин, то перш ніж зняти протигаз, проводять контроль приладами хімічної розвідки. Одер¬жавши мило і мочалку, уражені заходять у відділення миття. Особливо ретельно треба вимити голову, шию, ру¬ки. Температура води має бути 38—40° С. При зараженні бактеріологічними засобами перед вхо¬дом у роздягальню одяг зрошують 0,5-процентним розчи¬ном монохлораміну. Біля входу у відділення миття руки і шию обробляють 2-процентним розчином монохлораміну, знімають протигаз, одержують мило та мочалку і перехо¬дять у відділення миття. Після виходу з нього проводять повторний медичний огляд і дозиметричний контроль. Як¬що радіоактивне зараження вище допустимого, проводять повторну санітарну обробку. У відділенні одягання кожний, хто пройшов обробку, одержує одяг (свій знезаражений або із запасного фонду) й одягається. Якщо упорядкованого пункту санітарної обробки не¬має, то її здійснюють у банях, душових, обладнаних таким чином, щоб потік людей рухався лише в одному напрямі. Майданчики санітарної обробки поблизу джерела води ділять на брудну і чисту половини. Між ними розміщують дезінфекційні автомобілі з душем. Для відведення води ко¬пають канави і поглинальні колодязі. У теплу пору року санітарну обробку можна проводити на відкритому повітрі. Коли холодно, ставлять намети.
ЗНЕЗАРАЖЕННЯ Знезараження здійснюють у формі дезактивації, дега¬зації, дезінфекції. Дезактивація — видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При ча¬стковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття об¬мітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчи¬нами, миють щітками під сильним струменем води. До де¬зактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися госпо¬дарським милом. Досвід Чорнобиля показав, що знезараження будівель, споруд і місцевості — це дуже важкий і тривалий процес. Наприклад, для дезактивації дахів і стін будинків довело¬ся проводити багаторазову обробку із застосуванням по¬рошку СФ-2У. Для боротьби з розповсюдженням радіоак¬тивного пилу проводили зволоження, а також розбризку¬вали з вертольотів латекс (дисперсний каучук у воді), внаслідок чого утворювалася дуже тонка плівка, яка пере¬шкоджала перенесенню радіоактивних речовин. Дегазація — руйнування (нейтралізація) або видален¬ня отруйних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості. Дегазація, як часткова, так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хіміч-ним, механічним. Хімічний спосіб полягає у дії на ОР де-газувальної речовини, внаслідок чого утворюються неток-сичні сполуки. При фізико-хімічному способі ОР видаля¬ють із заражених об'єктів, розчиняючи, випарюючи або сорбуючи (поглинаючи) їх. Механічний спосіб — це вида¬лення ОР, що знаходиться на поверхні (наприклад, зніма¬ють заражений шар ґрунту або засипають його ґрунтом, шлаком). Основні способи дегазації одягу і взуття — провітрю¬вання, вимочування у воді, кип'ятіння, прання, обробка пароповітряно-аміачною сумішшю. Бавовняні і гумові ви¬роби кип'ятять і перуть. Якщо у воду додати соду, праль¬ний порошок або мило, руйнування ОР проходить значно швидше. Обробку пароповітряно-аміачною сумішшю за¬стосовують для всіх видів одягу, взуття, хутряних виробів і засобів захисту шкіри. Дезінфекція — знищення хвороботворних мікроор¬ганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах. Проводиться двома способами — хімічним і фізичним. Хімічний спосіб — це застосуван- ня дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроби і токсини. При фізичному способі хвороботворні мікроби гинуть під дією високих температур. Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3—5-процент-ним розчином фенолу (карболовою кислотою). 1—10-про-центним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізо¬лу — взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна — будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подаються гаряче повітря, пароповітряна і парофор-малінова суміші.
